Тенденції розвитку газорозподільних підприємств України


Особливості господарської діяльності газорозподільних підприємств

Газорозподільні підприємства виступають кінцевою ланкою складного процесу доставки природного газу до кінцевого споживача. Матеріальна база їх виробничої діяльності являє собою сукупність розподільних газопроводів низького тиску, яка складає єдиний технологічний та технічний комплекс і має загальнодержавне значення.

Окрім безпосереднього надання послуг по розподілу природного газу для споживачів (побутових і непобутових) газорозподільні підприємства виконують інші види робіт: ліквідація наслідків аварій ситуацій у внутрішньо-будинкових мережах; повірка і перевірка технічного стану газових лічильників; приєднання нових споживачів до газових мереж; відключення споживачів у випадках передбачених законодавством.

Враховуючи це, газорозподільне підприємство можна визначити як  суб’єкт господарювання, який на підставі відповідної ліцензії надає послуги транспортування газу до споживача, а також здійснює технічне  обслуговування та ремонт розподільних комунікацій, що перебувають у його власності або користуванні.

Наявний технічний комплекс газорозподільних мереж та діяльність у сфері розподілу газу належить до природної монополії. Враховуючи стратегічне значення комплексу, він, згідно з чинним законодавством, не підлягає приватизації та надається відповідним підприємствам на праві господарчого відання.

Враховуючи вищевикладене, слід відзначити наступні особливості діяльності газорозподільних підприємств:

— газорозподільні підприємства є господарськими суб’єктами, що здійснюють постачання газу споживачам на підставі укладених договорів при наявності відповідної ліцензії;

— повноваженнями по видачі ліцензій по розподілу природного газу наділений відповідний державний регулюючий орган – Національна комісія регулювання електроенергетики та комунальних послуг (НКРЕКП);

— ліцензія, що видана НКРЕКП, надає право газорозподільним підприємствам виконувати розподіл газу за регульованим або нерегульованим тарифом;

— за економічною сутністю діяльність газорозподільних підприємств відноситься до сфери послуг;

— основною метою діяльності є своєчасне забезпечення споживачів природним газом, відповідно до існуючих потреб, дотримуючись вимог технологічної та екологічної безпеки.

Іще однією специфічною особливістю господарської діяльності газорозподільних підприємств є те, розмір прибутку, який планує отримати підприємство в результаті надання послуг, визначається у тарифі на відповідні послуги. Плановий розмір прибутку визначається з урахуванням необхідності забезпечення майбутніх інвестицій в розвиток мереж та модернізацію обладнання. Запланований розмір прибутку визначається за розрахунками підприємства та підлягає затвердженню НКРЕКП [1].

Формування тарифів на розподіл газу

На даний момент формування тарифів газорозподільних підприємств відбувається за витратним принципом – в тариф закладаються фактичні витрати підприємства за попередні періоди приведені до поточних цін. Таким чином, наявна система використання ресурсів газорозподільного підприємства заснована на принципі задоволення потреб виробника коштом споживачів. Чим більшими є витрати на виробництво і плановий прибуток, що закладаються у тариф, тим вищою є їх вартість для споживачів. Для газорозподільних підприємств високий тариф гарантує отримання прибутку і не стимулює їх до скорочення фактичних витрат на виробництво. Отже, можна зробити висновок, що діючий підхід до формування тарифів надає перевагу інтересам виробників. Це обумовлює постійне зростання тарифів на газ і послуги з його постачання, що суперечить інтересам споживачів. При цьому, у випадку несвоєчасного перегляду тарифу, порушуються інтереси виробника і його діяльність стає збитковою.

Аналізу розміру тарифів на природний газ для кінцевих споживачів та тарифів на послуги з транспортування показує, що темпи зростання останніх значно відстають від росту перших (рис. 1). Відповідно, періоди в яких тарифи є заниженими призводять до збиткової діяльності з розподілу газу, а їх зміна періодами різкого зростання спричиняє отримання суттєвого прибутку, що не стимулює до реалізації стратегій, направлених на мінімізацію виробничих втрат та витрат.

Тарифи на природний газ та його транспортування
Рис.1 – Динаміка зміни тарифів за 2014-2018 рр. [2]

Наведені дані свідчать про те, що темпи зростання цін на газ більш ніж в чотири рази перевищують зростання тарифу на розподіл газу. У 2019 році досі діють тарифи, що були встановлені ще у 2016 році (постанови НКРЕКП від 24.03 .2016 №421-462).  Очевидно, що вартість витрат, закладених у тариф, за цей час суттєво зросла і не відповідає поточним потребам підприємств. Так, наприклад, мінімальна заробітна плата, врахована у тарифі, зросла з 1378 грн. у 2016 році, до 4173 грн. у 2019 (+303%). При цьому найбільш суттєвий вплив на зростання фактичних витрат мало зростання ціни на природний газ як товар, який використовується на власні потреби та покриття виробничо-технологічних витрат, які займають у структурі тарифу близько 50% (рис. 2).

Структура тарифу на розподіл газу
Рис. 2 – Структура середньозваженого тарифу на послуги розподілу природного газу у 2018 році [3]

Таким чином, слід констатувати, що чинний підхід до формування тарифів є недосконалим, оскільки не забезпечує балансу інтересів надавача послуг і споживачів. При цьому варто зазначити, що у планах регулятора ринку існують перспективи заміни існуючих принципів тарифоутворення і переходу від витратного до стимулюючого методу. Стимулююче тарифоутворення має забезпечити газорозподільним підприємствам [5]:

— отримання необхідного рівня доходів, що повністю покривають їх експлуатаційні витрати;

— залучення додаткових інвестицій для заміни та модернізації технологічного обладнання і подальшого розвитку;

— скорочення нераціональних витрат та втрат ресурсів;

— стимулювання надавачів послуг до підвищення їх якості;

— визначення розміру тарифу, який відображає фактичні витрати підприємств.

Окрім недосконалого тарифного регулювання, сучасні тенденції газової галузі характеризуються впливом низки негативних факторів, найбільш значущими та критичними з яких є:

— зниження обсягів транзиту російського природного газу через територію України;

— залежність вітчизняної економіки від імпорту природного газу та невеликий ступінь диверсифікації джерел постачання;

— повільний розвиток вітчизняного ринку газу і, відповідно, відставання від загальносвітових та європейських процесів реформування та розвитку газових ринків;

— підвищення ціни на природний газ до ринкового європейського рівня, що знижує конкурентоспроможність окремих галузей промисловості;

— нестача інвестиційного капіталу, необхідного для відновлення та модернізації зношених мереж та обладнання вітчизняних газотранспортних та газорозподільних підприємств.

Перелічені тенденції мають прямий вплив як на розвиток і функціонування газового ринку в цілому, так і на діяльність газорозподільних підприємств зокрема.

Особливості ринку розподілу газу

Далі проаналізуємо особливості організації сучасного ринку газорозподільних послуг. Станом на початок 2019 року на ринку діяло 46 суб’єктів господарювання, що отримали відповідну ліцензію на розподіл природного газу. Усі газорозподільні підприємства утворені з використанням організаційно-правової форми акціонерного товариства. Частина акцій 14 газорозподільних підприємств перебуває у державній власності, з яких два підприємства на сто відсотків належить державі, а в одному частина державної участі становить понад 50% [3].

Переважна більшість газорозподільних мереж (68%) належить державі, або місцевим громадам (17%) (рис. 3).

Належність мереж для розподілу природного газу
Рис. 3 – Структура власності газорозподільних мереж [3]

У 2015 році у зв’язку зі змінами законодавства відбулося відокремлення господарської діяльності з постачання природного газу від господарської діяльності з розподілу природного газу. Станом на сьогодні послуги з розподілу та постачання природного газу непобутовим споживачам надаються на підставі двох окремих договорів.

Більшість газорозподільних мереж, що використовуються операторами має значний ступінь зносу і потребують заміни або ремонту. Станом на початок 2019 року на балансі (обслуговуванні) газорозподільних підприємств перебували мережі загальною протяжністю у 285 тис. км, із них газопроводів високого тиску – 48 тис. км, середнього – 117 тис. км і низького – 120 тис. км. Використання зношених газових мереж призводить до зростання виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат газу в газорозподільних системах (див. рис. 2) [3].

Для того щоб забезпечити надійне та безпечне функціонування газорозподільних підприємств України відповідно до сучасних стандартів якості та безпеки, необхідно здійснити повну модернізацію газорозподільних мереж і технологічного обладнання, що потребує значних обсягів фінансування та залучення інвестицій.

Для розв’язання зазначених питань відповідно до вимог Закону України «Про ринок природного газу» для газорозподільних підприємств, починаючи з 2016 року, затверджуються плани розвитку на наступні десять років. Зазначені плани включають заходи, що мають забезпечити безпеку, надійність та якість постачання природного газу газорозподільними мережами з урахуванням вимог законодавства до охорони довкілля та ресурсозбереження [4].

Плани розвитку включають конкретні заходи інвестиційної програми на кожен плановий рік із зазначенням конкретних джерел залучення необхідних інвестицій. Цільовими напрямками залучення інвестицій для газорозподільних компаній є капітальний ремонт, реконструкція та модернізація розподільних газових мереж та технічних споруд, закупівля сучасних спеціальних транспортних засобів, закупівля новітніх засобів діагностики й обстеження, впровадження систем аварійного захисту газорозподільних мереж, а також комплекс заходів, спрямованих на скорочення обсягу понаднормових втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу.

Висновки

Таким чином, серед основних тенденцій розвитку газорозподільних підприємств слід виділити наступні:

— монопольне становище на ринку газорозподільних послуг і, як наслідок, незацікавленість підприємств у постійному скороченні виробничих витрат;

— висока залежність економічних результатів діяльності від державного впливу у вигляді тарифного регулювання;

— недосконалість тарифного регулювання з боку держави, яке не забезпечує балансу інтересів надавача послуг і споживачів;

— значне зростання цін на матеріальні ресурси, що використовуються у виробничій діяльності;

— зношеність газорозподільних мереж та технологічного обладнання, яка зумовлює зростання обсягів виробничо-технологічних витрат та понаднормових втрат природного газу, що є однією з основних причин їх збитковості.

Сучасні газорозподільні підприємства являють собою виробничі об’єкти зі складною організацією та інфраструктурою, яка обумовлюється не лише функціональним призначенням структурних підрозділів підприємства, а і їх територіальною розгалуженістю. Ці фактори мають суттєвий вплив не лише на показники економічної ефективності виробничої діяльності, але й значною мірою визначають особливості руху матеріальних ресурсів, підвищення ефективності управління якими, є одним із ключових завдань будь-якого виробничого підприємства.

Text.ru - 100.00%

Список використаних джерел

[1] Закон України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 22.09.2016 № 1540-VIII. URL:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1540-19

[2] Динаміка цін на природний газ для споживачів України URL:  http://www.naftogaz.com/files/Information/Dynamika-cina-2014-2018-Naselennya. pdf

[3] Звіт про результати діяльності Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг за 2018 рік. URL: https://www.nerc.gov.ua/data/filearch/Catalog3/Richnyi_zvit_NKREKP 2018. pdf

[4] Закон України «Про ринок природного газу» від 9 квітня 2015 року № 329-VIII URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/329-19

[5] Системний звіт «Природні монополісти vs. Конкурентний бізнес: шляхи поліпшення співпраці. URL: https://boi.org.ua/media/uploads /q4/sysrep_monopolies_ukr_final. pdf